Як в ссср відновлювали донбас
Після Великої Вітчизняної війни на Заході вважали «всесоюзну кочегарню» втраченої назавжди
10 вересня 1947 року в СРСР була заснована медаль «За відбудову вугільних шахт Донбасу». Нею нагороджували «за дуже високі дані на виробництві та видатні заслуги в проведенні спеціальних робіт з відновлення вугільної промисловості Донбасу».
Справа честі
На знімку: медаль «За відбудову вугільних шахт Донбасу» / Фото: ru.wikipedia.org
Авторство малюнка медалі належить Івану Дубасова, в той час головному художнику Держзнаку СРСР. На його рахунку чимало ескізів і оригіналів радянських державних нагород. Розробляв він також грошові знаки і поштові марки Радянського Союзу. У 1920-ті роки Дубасов, тоді художник-початківець, брав участь в роботі над радянським гербом. Саме його варіант був затверджений в 1923 році як остаточний. Брав участь Іван Іванович і в створенні першого ескізу Ордена Леніна.
Медаль «За відбудову вугільних шахт Донбасу» - латунна, за формою це правильне коло, в діаметрі 32 мм. На лицьовій її стороні - зображення відбудованій шахти- в правій частині - силует шахтаря, який тримає на плечі відбійний молоток. На зворотному боці - малюнок серпа і молота, і напис: «Праця в СРСР - справа честі».
Нагороджували нею аж до 1995 року. Це була перша в нашій країні медаль, якою відзначали саме за участь у відбудові народного господарства. Отримали її в цілому близько 47 тисяч осіб. З них більше половини - жінки.
«Шахтарські мами»
Коли в 1943 році Донбас звільнили від гітлерівських військ, практично всі його шахти були підірвані, затоплені. У Західній Європі, США, оцінюючи масштаби руйнувань, прогнозували, що край, відомий, як «всесоюзна кочегарка», фактично втратив своє значення для розвитку промисловості і економіки Радянського Союзу. Американська газета «Нью-Йорк Таймс» писала: «Донбас втрачено ... На його відновлення Радам знадобляться десятиліття».
На знімку: Корольова Євдокія Федорівна (Шахтарська мати, Баба Королиха) - легендарна Шахтарка Донбасу / Фото: miningwiki.ru
Але вже в 1946 році зарубіжні скептики були осоромлені - в тому році в Донбасі видобули 106 млн. Тонн вугілля, що було на 4 млн. Тонн більше довоєнного рівня вуглевидобутку.
У ті роки на ділянках видобутку в шахтах працювало не менше 48% жінок. А на допоміжних ділянках - все 80%. Всього близько 200 тисяч, які замінили своїх загиблих, поранених, зниклих без вести на фронтах Великої Вітчизняної війни чоловіків. Створювалися жіночі шахтарські бригади. Однією з тих, хто брав участь в їх створенні, стала Євдокія Королева, «шахтарська мати», як називали її в Донбасі.
Вона вперше спустилася у забій в 11-річному віці, ще до революції 1917 року, а на пенсію вийшла в 87 років (!), Будучи на той час начальником адміністративно-господарського комплексу. Прожила Євдокія Федорівна, до слова, 102 року, до останніх днів життя цікавлячись справами гірників.
У 2007 році в Донецьку був урочисто відкритий закладний камінь на місці, де передбачалося встановити пам`ятник жінкам-горнячки. Але поки не встановили ...
Донбас не втрачений
Складність відновлювальних робіт полягала серед іншого в тому, що в деяких шахтах неможливо було працювати без протигаза через метан. Чимала частина рудників залишалася замінованій. В інші було проникнути без скафандра. У світовій історії був відомий тоді лише один подібний випадок - боротьба французьких гірників, які визволяли після Першої світової війни від води рудники вугільних басейнів Па-де-Кале і Північного. Але на французьких рудниках довелося викачати 110 мільйонів кубометрів води, а шахти Донбасу були заповнені більше 600 млн. Кубічних метрів води. Ось чому багато закордонних «доброзичливці» вважали Донбас назавжди загубленим, втраченим для Росії.
Допомогла кмітливість, якої так славиться російський народ. Плюс - жорстка урядова установка в найкоротші терміни ввернути шахти до життя. На Донбас відрядили кращі на той момент уми: інженерів, техніків, конструкторів.
Намагалися все - і шахтарі, і інженери. Скажімо, кандидат технічних наук В. Гейер допоміг з конструюванням нових водовідливних засобів. Він першим в світі використовував в «битві з водою» ерліфти - воздухопод`емнікі, в яких для підйому води використовувався стиснене повітря. При відкачці шахт застосовувалися також скіпи - водовідливні машини, що представляють собою великі металеві ящики, зачерпує воду і витягувати її на поверхню. Скіпи опускалися в стовбури на тросах, зачерпуючи відразу по 5-7 кубометрів води, і піднімалися на поверхню. Машиніст, який керував лебідкою скіпа, встигав зробити за годину до 60 підйомів.
Замість копрів, підірваних фашистами, в Донбасі широко поширилася бескопровая підвіска машин. Не було металевих канатів великих діаметрів - радянські інженери вперше застосували счалку канатів рівних діаметрів.
Завдяки цьому і багато чому іншому за перші п`ять років після звільнення України від фашистів з шахт Донбасу було відкачано 620 мільйонів кубометрів води. Побудовано заново і відновлено 300 шахтних копрів, запущено 700 шахтних підйомників, 600 вентиляційних систем, 300 компресорних установок, 1300 км. гірничих виробок, 1600 км. під`їзних шляхів до шахтам, 5,5 мільйона кубічних метрів виробничих будівель і споруд.
з розсилки https://subscribe.ru/group/otkuda-myi-prishli
