Репатріація: як сталін громадян ссср після війни повертав

Відео: Як в СРСР знищували ветеранів інвалідів війни !!!!!

За роки Великої Вітчизняної війни майже 5 мільйонів радянських громадян виявилися за межами території СРСР. Ще в Ялті Йосип Сталін наполіг на обов`язковій репатріації радянських підданих. Їхній шлях додому пролягав через фільтраційні табори. 1 Складна тема Довгий час документи по репатріації радянських громадян після війни залишалися засекреченими. Це, з одного боку, давало грунт для різних спекуляцій на цю тему, з іншого - пов`язувало руки серйозним історикам, які до кінця 80-х років не мали документальної бази для опрацювання цієї найважливішої теми. Перша наукова публікація, присвячена темі репатріації радянських громадян після Великої Вітчизняної війни, була опублікована в Радянському Союзі лише в 1990 році. Це була стаття Віктора Земскова в журналі «Історія СРСР». Вона стала можливою завдяки доступу історика до ряду архівних документів. Зокрема, до фондів утвореного в жовтні 1944 року Управління уповноваженого Ради Народних Комісарів (Ради Міністрів) СРСР у справах репатріації, очолюваного генерал-полковником Філіпом Голикова, колишнім керівником військової розвідки. Слідом за Віктором Земскова тему почали опрацьовувати та інші історики. 2 "Жертви Ялти" Питання репатріації так званих «переміщених осіб» і військовополонених була однією з важливих тем, що обговорюються на Ялтинській конференції в лютому 1945 року. Саме тоді лідери країн вирішили, що репатріація повинна носити обов`язковий характер. З цієї причини репатріантів в публікаціях і книгах іноді називають «жертвами Ялти», а Черчілля і Рузвельта «співучасниками злочину Сталіна». 3 1 вересня 1939 року Принциповим було питання, кого саме вважати після закінчення війни «радянськими громадянами», такими, що підлягають обов`язковій репатріації. На цей рахунок на все тій же Ялтинської конференції було прийнято рішення вважати такими лише тих громадян, хто проживав на території СРСР до 1 вересня 1939 року. Прийняте на Ялтинській конференції поділ залишилося в силі і на час Потсдамської конференції (липень-серпень 1945 року). Через це, наприклад, вимога про видачу Радянському Союзу дивізії СС «Галичина» було союзниками відкинуто, оскільки за документами тільки 112 з 10 000 чоловік, що входили в неї, мали 1 вересня 1939 радянське підданство. Їх і видали. 4 "Східняки" та "західняки" Все репатріанти умовно ділилися на «східняків», тобто жителів СРСР в межах до вересня 1939 року, і «західників» - жителів Правобережної Молдавії, Західної України, Західної Білорусії, Прибалтики та Північної Буковини. Ці групи істотно відрізнялися один від одного. Про це можна судити по опитувальних листів, пояснювальним записок репатріантів і донесенням співробітників НКВД про настрої в таборах переміщених осіб. Відмінності були і в менталітеті, і в ціннісних орієнтирах. На думку Віктора Земскова «можна сміливо стверджувати, що не менше 80%« східняків », в разі добровільності репатріації все одно повернулися б в СРСР». Серед «західників» дійсно переважали «неповерненці», а й в цій групі були ті, хто добровільно погоджувався на видачу СРСР, навіть маючи можливість відмовитися. 5 "Остарбайтери" і полонені До кінця Великої Вітчизняної війни залишилося в живих близько 5 мільйонів радянських громадян, що опинилися за кордоном. Понад 3 мільйони були в зоні дії союзників, менш 2 млн - в зоні впливу СРСР в Європі. Більшість складали «східні робітники» ( «остарбайтери») - радянське цивільне населення, викрадене на примусові роботи в Німеччину та інші країни. Вціліло також приблизно 1,7 млн військовополонених і сотні тисяч відпали з німцями з СРСР їх пособників і біженців (часто з сім`ями). 6 "Мисливці за головами" Крім тих «переміщених осіб», хто сам не бажав повертатися в СРСР, були і ті, кого вербували британські та американські спецслужби, схиляючи відмовитися від репатріації. За наявними документами, вже в серпні 1945 року Управління уповноваженого РНК СРСР у справах репатріації мало відомості про роботу в таборах для переміщених осіб союзницьких «мисливців за головами». Вони відбирали серед потенційних репатріантів тих, хто міг привнести внесок у західну науку - конструкторів, докторів і кандидатів наук, інженерів. Одночасно з цим союзники масово примусово видавали СРСР колишніх власовців і членів національних легіонів, мали в кращому випадку середню освіту. 7 Непотрібні До сих пір поняття «примусова репатріація» несе в собі негативний відтінок. Здається, що будь репатріація добровільною, в СРСР б відмовилося повертатися набагато більше, ніж півмільйона «невозвращенцев», проте це не зовсім вірно. Півмільйона вихідців з СРСР було гранично допустимою кількістю репатріантів-відмовників. Будь їх більше - це могло бути чревате для Заходу соціальними проблемами. Далеко не всі з тих, хто відмовився повертатися в СРСР, знайшли собі місце за його межами. До кінця 1940-х років в таборах для переміщених осіб у Німеччині, Австрії та інших країнах залишалися тисячі колишніх радянських громадян, які не мали можливості соціалізуватися в західному суспільстві. Вони виявилися нікому не потрібні. Навіть ті країни, які володіли солідним земельним фондом для розселення (Австралія, Канада, Аргентина) не поспішали приймати «відмовників» у себе. І справа тут не тільки в робочих місцях і місцях для проживання переселенців, а й в тому, що колишні громадяни СРСР не сприймалися на Заході як «свої». Світ стояв на порозі «холодної війни». 8 Видача козаків Британією Самим спірним моментом в плані легітимності репатріації є видача Британією майже п`ятдесяти тисяч козаків в червні 1945 року, оскільки велика частина з них належала до білогвардійської еміграції, тобто вони не були у вересні 1939 року підданими Радянського Союзу. Проте, козаки за багатьма параметрами підпадали під категорію репатріантів, які підлягали арешту і суду. Наприклад, за за участь в каральних експедиціях на території СРСР, Югославії та Італії У листі № 597/6 від 26 травня 1945 року Лаврентій Берія інформував Сталіна і Молотова, що від Англії має бути прийнято 40 тисяч чоловік - Красновський козаків. Вони повинні були пройти звичайну для «спецконтингенту НКВД» процедуру перевірки і фільтрації. При цьому козачі офіцери розглядалися як «чужі», а рядові козаки прирівнювалися до «своїх», тобто до радянським громадянам, котрі проходили в перевірочної-фільтраційних таборах перевірку. За фактом, Британія видала 46 тис. Чоловік. 9 Цифри За статистикою Управління уповноваженого РНК СРСР у справах репатріації 1 березня 1946 року налічувалося 5 352 963 радянських громадян, проте ця сума враховувала не тільки репатріантів в строгому сенсі слова, а й «внутрішніх переміщених осіб». Якщо не брати їх до уваги, то вийде наступна сума 4 199 488 репатріантів (2 660 013 цивільних і 1 539 475 військовополонених). За документами того ж Управління, вже до 1 серпня 1946 до місця проживання було направлено 3 322 053 репатріанта і внутрішніх переміщених осіб (3 024 229 цивільних і 297 824 військовополонених. 1 578 570 осіб було направлено на проживання в різні райони Росії, 1 145 484 - України, 332 301 - Білорусії, 48 780 - Литви, 54 621 - Латвії, 14 321 - Естонії, 45 945 - Молдови, 4679 - Грузії, 2045 - Вірменії, 4204 - Азербайджану, 43 501 - Казахстану, 4780 - Узбекистану, 8455 - Таджикистану, 901 - Киргизії, 723 - Туркменії та 362 - Карело-Фінської РСР Період масової репатріації фактично завершився в першій поло вини 1946 року. Після цього масового характеру вона не носила. До 1 липня 1952 року був репатрійовані 4 305 035 радянських громадян.
Увага, тільки СЬОГОДНІ!

Цікаві факти