Як жили радянські військовополонені великої вітчизняної війни

Точне число радянських військовополонених Великої Вітчизняної війни до сих невідомо. Від 4 до 6 мільйонів чоловік. 1 Кажуть цифри Сьогодні питання про кількість радянських військовополонених в роки ВВВ і раніше дискусійне. У німецькій історіографії ця цифра доходить до 6 млн. Чоловік, хоча німецьке командування говорило про 5 млн. 270 тис. Однак слід врахувати той факт, що, порушуючи Гаазьку і Женевську конвенції, німецька влада до складу військовополонених включали не тільки солдат і офіцерів РСЧА, але і співробітників партійних органів, партизан, підпільників, а також все чоловіче населення від 16 до 55 років, відступати разом з радянськими військами. За даними Генштабу збройних сил РФ, втрати полоненими в ВВВ склали 4 млн. 559 тис. Чоловік, а комісія Міністерства оборони під головуванням М. А. Гареева заявила приблизно про 4 млн. Складність підрахунку багато в чому пов`язана з тим, що радянські військовополонені до 1943 року не отримували реєстраційних номерів. Точно встановлено, що з німецького полону повернулися 1 836 562 особи. Подальша доля їх така: 1 млн. Відправлено для подальшого проходження військової служби, 600 тис. - для роботи в промисловості, понад 200 тис. - в табори НКВС, як скомпрометували себе в полоні. 2 Перші роки Найбільше радянських військовополонених доводиться на перші два роки війни. Зокрема, після невдалої Київської оборонної операції в вересні 1941 року в німецькому полоні опинилося близько 665 тис. Солдатів і офіцерів РСЧА, а після провалу Харківської операції в травні 1942 року до німецьких військ потрапило понад 240 тис. Червоноармійців. Насамперед німецька влада проводили фільтрацію: комісарів, комуністів і євреїв негайно ліквідували, а інших етапували в створювані в спішному порядку спеціальні табори. Найбільше їх було на території України - близько 180. Тільки в сумнозвісному таборі Богунія (Житомирщина) налічувалося до 100 тис. Радянських солдатів. Полоненим доводилося здійснювати виснажливі марш-кидки - по 50-60 км. в день. Шлях нерідко затягувався на цілий тиждень. Харчування на марші не передбачалося, тому солдати задовольнялися пашею: в їжу йшло все - колоски пшениці, ягоди, жолуді, гриби, листя, кора і навіть трава. Інструкція наказувала конвоїрів всіх знесилених знищувати. Під час руху 5-тисячним колони військовополонених в Луганській області на відрізку шляху довжиною в 45 кілометрів «пострілом милосердя» охорона вбила 150 осіб. Як зазначає український історик Григорій Голиш, на території України загинуло близько 1,8 млн. Радянських військовополонених, що становить приблизно 45% від загального числа жертв серед військовополонених СРСР. 3 Умови утримання Радянські військовополонені перебували в значно більш жорстких умовах, ніж солдати інших країн. Формальною підставою для цього Німеччина називала те, що Радянський Союз не підписав Гаазьку конвенцію 1907 і не долучився до Женевської конвенції 1929 року. Насправді німецька влада виконували директиву верховного командування, згідно з якою комуністи і комісари не визнавалися в якості солдатів, і ніяка міжнародно-правовий захист на них не поширювалася. З початком війни це відносилося до всіх військовополоненим РККА. Дискримінація радянських військовополонених виявлялася в усьому. Наприклад, на відміну від інших в`язнів вони часто не отримували зимового одягу і залучалися виключно до найважчим робіт. Також на радянських в`язнів не поширювалася діяльність Міжнародного Червоного Хреста. У таборах, що призначалися виключно для військовополонених, умови були ще більш жахливими. Тільки мала частина з ув`язнених розміщувалася у відносно пристосованих приміщеннях, більшість же з-за неймовірної скупченості не могло не тільки лежати, але і стояти. А хтось був і зовсім позбавлений даху над головою. У таборі для радянських військовополонених - «Уманській ямі» укладені перебували під відкритим небом, де не було ніякої можливості сховатися від спеки, вітру або дощу. «Уманська яма», по суті, перетворилася на величезну братську могилу. «Померлі підлягає лежали поруч з живими. На трупи вже ніхто не звертав уваги, так багато їх було », - згадували ті, що вижили в`язні. 4 Раціон В одному з розпоряджень директора німецького концерну «ІГ Фарбеніндастрі» зазначалося, що «підвищення продуктивності праці військовополонених можна домогтися скороченням норми видачі продовольства». Це безпосередньо стосувалося до радянських в`язням. Однак щоб підтримувати працездатність військовополонених доводилося нараховувати додаткову норму продовольства. На тиждень вона виглядала так: 50 гр. тріски, 100 гр. штучного меду і до 3,5 кг. картоплі. Втім, додаткове харчування можна було отримувати тільки протягом 6 тижнів. Звичайний же раціон харчування військовополонених можна побачити на прикладі шталагу №2 в Хаммерштейн. У день укладені отримували 200 гр. хліба, ерзац-кава і овочевий суп - поживність раціону не перевищувала 1000 калорій. У зоні групи армій «Центр» денна норма хліба для військовополонених була і того менше - 100 гр. Для порівняння, назвемо норми продовольчого забезпечення німецьких військовополонених в СРСР. В день вони отримували 600 гр. хліба, 500 гр. картоплі, 93 гр. м`яса і 80 гр. круп. Те, чим годували радянських військовополонених було мало схоже на їжу. Ерзац-хліб, який в Німеччині називали «російським» мав наступний склад: 50% житніх висівок, 20% буряка, 20% целюлози, 10% соломи. Однак «гарячий обід» виглядав ще менш їстівним: по суті, це черпак смердючої рідини з погано промитих потрухів коней, причому ця «їжа» готувалася в казанах, в яких раніше варили асфальт. Непрацюючі військовополонені були позбавлені і такого харчування, а тому їх шанси вижити були зведені до нуля. 5 Робота До кінця 1941 року в Німеччині виявилася колосальна потреба в робочій силі, головним чином у військовій промисловості, і дефіцит вирішили заповнити в першу чергу за рахунок радянських військовополонених. Ця ситуація врятувала багатьох радянських солдатів і офіцерів від масового знищення, що планувався нацистським урядом. За твердженням німецького історика Г. Моммзена, «при відповідному харчуванні» продуктивність радянських військовополонених становила 80%, а в інших випадках і 100% від продуктивності праці німецьких робітників. У гірничої та металургійної промисловості ця цифра була меншою - 70%. Моммзен наголошував, що радянські полонені становили «найважливішу і прибуткову робочу силу», навіть дешевшу, ніж укладені концтаборів. Дохід в державну казну, отриманий в результаті праці радянських робітників обчислювався сотнями мільйонів марок. За оцінкою іншого німецького історика У. Херберта, всього на роботах в Німеччині було зайнято 631 559 військовополонених СРСР. Радянським військовополоненим нерідко доводилося освоювати нову спеціальність: вони ставали електриками, слюсарями, механіками, токарями, трактористами. Оплата праці була відрядна і передбачала преміальну систему. Але, ізольовані від робочих інших країн, радянські військовополонені працювали по 12 годин на день. 6 Опір На відміну від інших в`язнів концтаборів, наприклад, євреїв, серед радянських військовополонених не було єдиного і масового руху Опору. Дослідники називають багато причин, що пояснюють такий феномен: це і ефективна робота служби безпеки, і постійний голод, який відчували радянські військові. Як важливий фактор відзначають і те, що Сталін називав всіх радянських полонених «зрадниками», і нацистська пропаганда не забула цим скористатися. Проте, з 1943 року вогнища протесту серед радянських військовополонених стали виникати все частіше. Так, в Шталаг Цейтхайн центральною фігурою, навколо якої було організовано Опір став радянський письменник Степан Злобін. З товаришами він почав випускав газету «Правда про полонених». Поступово група Злобіна зросла до 21 людини. Більш масштабне Опір серед радянських військовополонених, на думку істориків, почалося в 1944 році, коли виникла впевненість в неминучої загибелі нацистського режиму. Але навіть тоді не всі хотіли ризикувати життям, сподіваючись на швидке звільнення. 7 Смертність За даними німецьких істориків, аж до лютого 1942 року в таборах для військовополонених щодня знищувалося до 6000 радянських солдатів і офіцерів. Найчастіше це робилося за допомогою удушення газом цілих бараків. Тільки на території Польщі, за даними місцевої влади, поховано 883 485 радянських військовополонених. Зараз встановлено, що радянські військові виявилися першими, на кого в концентраційних таборах були випробувані отруйні речовини. Пізніше цей метод повсюдно застосовувався для знищення євреїв. Багато радянських військовополонених помирало від хвороб. У жовтні 1941 року в одній із філій табірного комплексу Маутхаузен-Гузен, де містилися радянські солдати, спалахнула епідемія тифу, яка забрала за зиму життя близько 6500 осіб. Втім, не чекаючи летального результату багатьох з них табірні влади знищували газом прямо в бараках. Велика була смертність серед поранених полонених. Медична допомога радянським укладеним виявлялася вкрай рідко. Про них ніхто не дбав: їх вбивали як під час маршів, так і в таборах. Раціон поранених рідко перевищував 1000 калорій в день, не кажучи вже про якість їжі. Вони були приречені на смерть. 8 На боці Німеччини Серед радянських полонених нерідко зустрічалися ті, хто поповнював ряди збройних стройових формувань німецької армії. За деякими даними, їх число становило 250 тис. Чоловік за весь час війни. Перш за все, такі формування несли охоронну, вартову і поетапно-загороджувальну службу. Але були випадки їх використання в каральних операціях проти партизан і мирного населення. Керівник німецької військової розвідки Вальтер Шелленберг згадував, як в таборах для військовополонених відбиралися тисячі росіян, яких після навчання закидали на парашутах вглиб російської території. Їх головним завданням була «передача поточної інформації, політичне розкладання населення і диверсії». 9 Повернення Тих небагатьох солдатів, хто пережив жахи німецького полону, чекало нелегке випробування у себе на батьківщині. Їм потрібно було доводити, що вони не зрадники. Спеціальною директивою Сталіна в кінці 1941 року були створені особливі фільтраційно-перевірочні табору, в яких поміщали колишніх військовополонених. У смузі дислокації шести фронтів - 4-х українських і 2-х Білоруських було створено понад 100 подібних таборів. До липня 1944 року «спецперевірку» в них пройшли майже 400 тис. Військовополонених. Переважна більшість з них було передано райвійськкомату, близько 20 тис. Стали кадрами для оборонної промисловості, 12 тис. Повнили штурмові батальйони, а більше 11 тис. Було заарештовано і засуджено.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!

Цікаві факти