Дрейф баржі «т-36» - подвиг синів радянського союзу

Відео: "Їх могли не врятувати .Узнікі Курильського квадрата"

17 січня 1960 року начальник штабу Тихоокеанського флоту отримав термінове донесення: «1 + січня 1960 року в 09:00 за місцевим часом в результаті сильного шторму зі швартування в затоці острова Ітуруп була зірвана самохідна баржа« Т-36 ». Зв`язок з судном відсутній. На борту екіпаж у складі: молодший сержант Асхат Зиганшин, рядові Філіп Поплавський, Іван Федотов і Анатолій Крючковський ». Остання отримана радіограма з баржі була наступною: «Терпимо лихо, до берега підійти не можемо».

Десантний катер, яким командував Асхат Зиганшин, не був призначений для плавання у відкритому океані, його використовували для перевезення вантажів, і навіть не було присвоєно назву. Членами екіпажу цього судна були прості солдати, приписані до розташованої на острові прикордонній. На судні доставляли продукти і боєприпаси з великих кораблів, які не могли кинути якір біля скелястого берега острова Ітуруп. У гарну погоду з цього острівця видно Японію, тому будь-яке навіть саме незначно подія набувало стратегічний характер.
Ніхто не попередив екіпаж про наближення тайфун. О дев`ятій годині ранку на баржу «Т-36» обрушився удар урагану. Вітер досягав 60 метрів в секунду. Він обірвав сталевий трос, яким суденце швартуватися до щогли затонулого в бухті японського корабля. Тайфун гнав на острів хвилі п`ятнадцятиметрової висоти. Удар однієї з них припав в рубку і розбив радіостанцію. Сигнал SOS на березі не отримали. Так на Курилах почалася одна з найгучніших одиссей XX століття.
Екіпаж тричі намагався викинути баржу на берег, але всякий раз її несло прямо на скелі. Одна з таких безуспішних спроб закінчилася пробоїною. Біля берега хвиля піднялася стіною, і з висоти п`ятиповерхового будинку жбурнула судно на камені. Екіпажу дивом вдалося уникнути катастрофи. До 20:00 невелике судно винесло у відкритий океан. Команда по дві людини розмістилася на дизелях, і грілася, не втрачаючи надії. Вони вірили, що їх як і «челюскінців» країна не залишить в біді.
Коли вітер трохи стих, взвод солдатів прочесав берег. Були виявлені уламки сметенного з палуби бочки для питної води і дошки, на яких чітко читався напис «Т-36». Плутаючи прізвища та імена, командування ТОФ поспішило розіслати родичам «зниклих» телеграми, з повідомленням про їх загибелі. Жоден літак і корабель не був спрямований в район лиха. До сих пір відкрито не говорилося, що причиною тому були погодні умови, а зовсім інші обставини: в долю четвірки солдатів втрутилася глобальна політика.
2 січня 1960 Микита Хрущов викликав в кремль провідних розробників ракетної техніки. Він поспішав здійснити запуск першого супутника вперше в історії і втілити його улюблене гасло: «Наздогнати і перегнати Америку». Але за даними розвідки, США вже в наступному році планували запустити в космос людину. У січні 1960 року всі, крім ракетної техніки радянському лідеру здавалося другорядним.
На другий день дрейфу екіпаж баржі «Т-36» продовжував боротися за живучість судна. Доводилося постійно сколювати намерзає лід. Нещасні сподівалися, що черговий вал НЕ перекине плоскодонне річкове судно. Спати було неможливо: хвилі перекочували людей від борта до борта.
Дрейф баржі «Т-36» - подвиг синів Радянського Союзу

Шторм не вщухають вже третій день. Зиганшин знайшов замітку в газеті «Червона Зірка» про проведення ракетних випробувань балістичних ракет для запусків важких супутників Землі і міжпланетних польотів в квадраті, куди несло маленьке судно. Перші запуски повинні були відбутися орієнтовно з 15 січня по 15 лютого. І тільки військовим фахівцям було відомо, що балістичні ракети, про які йшлося в повідомленні ТАСС, призначені не для супутників, а для нового міжконтинентального носія ядерної зброї.
«Моряки» швидко зрозуміли, що це не просто політінформація посеред бурхливого океану. Усвідомивши важливість статті, екіпаж баржі зрозумів, що їм треба протриматися до березня. Вони вирішили економити отже мізерний запас їжі. Солдати харчувалися картоплею, яка була просякнута дизельним паливом, так як валялася під пайолами. Готували суп з крупи, якій було шістнадцять ложок. Ділили на всіх кілька шматків хліба. Воду брали з системи охолодження двигуна, а підсолювали океанської водою.

Три з половиною десятиліття солдати з четвірки Зіганшина були переконані, що до них ніхто не прийшов на допомогу з-за негоди. Виявляється, незважаючи на шторм і туман район лиха баржі «Т-36» кишів судами, але в їх бойовому завданні пошук зниклих без вести не значився. Їх цікавила тільки секретна боєголовка. Для інших кораблів район передбачуваної траєкторії польоту і падіння ракети був закритий. 20 січня бойова ракета «Р-7» стартувала з полігону «Тюра-Там». Її головна частина успішно приводнився в Тихому океані. Падіння боєголовки зафіксували і ракету негайно прийняли на озброєння.
Для екіпажу баржі «Т-36» тяглися болісні тижні дрейфу. За весь лютий на чотирьох довелося близько п`яти кілограмів картоплі з машинним маслом. Рятувала вода, точніше іржава жижа, яку вони здогадалися викачати з системи охолодження. Через місяць дрейфу судно захопило теплий океанічний течія. Баржа відтанула і дала текти. За нею невідступно слідували акули, як ніби відчували, що потерпають від лиха приречені, але люди на борту боролися за життя. Останню картоплину команда з`їла 24 лютого. У людей залишилися ремені, які довелося пустити на локшину, нарізавши тоненькими смужками. У хід також йшли кирзові чоботи, з яких їстівні були тільки шкіряні частини. «Їду» готували в океанській воді. Пізніше в хід пішла гармонь, зубна паста і навіть мило. Одним словом мореплавці їли все, що можна було знайти на судні і протриматися ще день.
2 березня 1960 на сорок п`яту добу дрейфу екіпаж судна вперше побачив проходить повз судно. Але воно пройшло на дуже великій відстані і не помітило поневірявся баржу. 6 березня екіпаж дрейфуючого судна знову побачив корабель, але він ніякої допомоги не надав, тому що знову не побачив баржу. Люди вже дуже ослабли.
На 49 добу дрейфу на маленькому суденці нічого крім шкіри і мила мореплавці не їли вже дванадцятий день. Сили закінчувалися. Солдати вирішили написати передсмертну записку з іменами, але раптом вони почули шум вертольота. В`язні баржі вже звикли до галюцинацій, але звук наростав. З останніх сил «полонені» виповзли з трюму на палубу.
Авіаносець американського флоту «USS Kearsarge» слідував з Японії до Каліфорнії. О четвертій годині вечора з його палуби піднявся вертоліт. Незабаром пілот доповів капітанові, що в 115 милях він зауважив некероване судно, на якому було четверо людей в радянській військовій формі. За всіма ознаками вони терплять лихо. Капітан розвернув корабель назустріч баржі. Знесилених моряків доставили на борт авіаносця і відразу нагодували, але невеликими порціями. Врятовані були виснажені настільки, що навіть не могли самі пересуватися. Їм видали американську військово-морську форму і відправили в душ. Під струменем теплої води Асхат Зиганшин вперше за 49 днів відчув приступ страху і втратив свідомість. Отямився через три дні в лазареті, але страх не пройшов. Командира баржі непокоїла думка про те, що їх підібрали вороги, і як тепер вони зможуть повернутися на Батьківщину.
Корабельні медики встановили, що всім чотирьом жити на баржі залишалося від сили добу. Шлунків у них практично не залишилося. Американські моряки дивувалися, звідки у хлопців знайшлися сили, і як вони здогадалися відразу відмовитися від добавки їжі. Під спостереження медиків врятовані швидко йшли на поправку. Командир корабля щоранку приходив до них, щоб дізнатися про самопочуття.
Через тиждень, коли команда баржі могла вже самостійно пересуватися, на борту авіаносця була організована прес-конференція. Радянських журналістів на неї не пустили. Уряд США запропонувало політичний притулок, але командир Асхат Зиганшин відповів, що повертатися на Батьківщину він не боїться. Після конференції кожен з репортерів хотів сфотографуватися з радянськими героями. На наступний день четвірку врятованих брало радянське консульство в Сан-Франциско. Солдатам зачитали вітальну телеграму Н. С. Хрущова. Він дякував екіпаж баржі «Т-36» в зв`язку з їх героїчним поведінкою під час 49-денного дрейфу в Тихому океані. У Радянському Союзі газета «Правда» побіжно повідомила про подвиг радянських солдатів в океані, а Америка вшановувала їх як героїв. Коментатори теленовин повідомляли, що в подібних ситуаціях інші непідготовлені блукачі билися через шматка хліба і гинули.
У радянському консульстві екіпаж баржі «Т-36» змінив американську форму на елегантні костюми. Героям видали по 100 доларів і повезли по магазинах.
Через кілька днів, коли команда баржі покидала Сан-Франциско, озирнулися на бухту. Командир авіаносця «USS Kearsarge» вибудував на верхній палубі весь екіпаж корабля. Військові моряки двох держав готові знищити один одного в ядерній сутичці, тепер розуміли один одного без слів.
Бум навколо тихоокеанського дрейфу набирав обертів. Подвиг радянських солдатів потіснив з перших шпальт світової преси новини космічної та ядерної епохи.

Одіссея команди Асхата Зіганшина продовжила свій шлях на легендарному океанському лайнері «Queen Mary». На пасажирському судні героям теж була влаштована екскурсія.
Слава випереджала героїв. Повернувшись в Радянський Союз, вищим військовим керівництвом були підписані накази про присвоєння всім чотирьом солдатам орденів Червоної Зірки. Діти по всій країні раптом почали відмовлятися від їжі. Хлопчаки мріяли дрейфувати без їжі у відкритому океані, крадькома варили батьківські ремені і намагалися жувати шкіру.
Але подорож четвірки продовжилося і стало навколосвітніх. Вони повернулися дослужувати на Курилах, а в океан більше не виходили. Щодня сипалися запрошення виступити з розповідями про дрейфі баржі «Т-36». Герої навіть не підозрювали, що головна їх заслуга не в тому, що вижили, а в тому, що повернулися на Батьківщину.
Зараз з тих, хто 49 днів дрейфував на баржі «Т-36» в закритому під ракетні випробування квадраті, залишилося двоє. Тепер їх розділяє державний кордон і вже не впізнають на вулицях. Анатолій Крючковський живе в Києві, Асхат Зиганшин всі ці роки продовжує служити на буксирі в гавані під Санкт-Петербургом.
Технічні дані самохідної баржі «Т-36»:
Довжина - 17,3 м;
Ширина - 3,6 м;
Осадка - 1,2 м;
Водотоннажність - 100 тонн;
Силова установка - два дизеля;
Швидкість - 9 узлов-
Увага, тільки СЬОГОДНІ!

Цікаві факти