Кого вважати корінними москвичами

Відео: Шукачі - Перший житель Москви

 Зараз, на думку істориків, не більше 10% населення столиці можна називати «корінними москвичами». Антропологи заявляють, що корінних москвичів і зовсім не залишилося. Питання непросте, оскільки немає ясності навіть в самому цьому терміні.

Корінний - некорінної
Результати соціологічних опитувань серед жителів Москви виявляють абсолютно різне уявлення про термін «корінний москвич». Для кого-то корінний москвич відрізняється від некорінного по зовнішності і рівню інтелекту, а хтось його особливості знаходить у вихованні та культурі.

Але більшість все ж намагається виявити корінного москвича за кількістю поколінь, що проживали в Москві. Але якщо, на думку одних, щоб стати «корінним» досить самого факту народження в столиці, то на погляд інших в роду повинно бути не менше шести поколінь москвичів.

Однак є респонденти, для яких подібні вираховування чистої води шовінізм.
«Москвича досить просто дізнатися за характерною мови. У ньому відчуваються певна поважність, самовдоволення і впевненість в собі », - каже журналіст Артемій Троїцький. А на думку сатирика Віктора Коклюшкіна корінний москвич «з усіх питань має свою думку, любить повчати, але в той же час це контактний і життєрадісна людина».

Співробітники Інституту етнології і антропології РАН відзначають, що Москва була містом мігрантів з давніх часів. Якщо взяти до уваги, що столиця постійно поповнювалася за рахунок приїжджих, то поняття «корінний москвич» багато в чому втрачає свій сенс. У Мосміськстату і ГУВС говорять, що у них немає даних про кількість корінних москвичів. Більш того, влада заявляє, що статусу «корінний» офіційно не існує.
родовід москвичів

Численні археологічні знахідки показують, що перша людина на території сучасної Москви з`явився в епоху неоліту. Але більш активно цю землю стали заселяти з кінця I тисячоліття н. е .: спочатку угро-фінські народи - мордва, марійці, удмурти і фіни, а потім слов`янські племена в`ятичів і кривичів.

Власне, Москва, на думку етнолога Олександра Пестрякова, це фінно-угорське слово, що в перекладі означає «ведмежа річка».
З другої половини XII століття через Андрія Боголюбського в Москву перебираються жителі Середньої Наддніпрянщини, а вже через століття Москва та її околиці стають центром тяжіння населення різних регіонів Русі.



У цьому свою роль зіграло вигідне географічне положення міста, що знаходиться на перехресті водних та сухопутних шляхів, і політика московських князів, спрямована на підпорядкування навколишніх земель.

Періодично Москву захльостували хвилі міграцій, які інтенсивно збільшували і перемішували склад міського населення. Під час навали Батия на Володимиро-Суздальське князівство жителі розорених земель активно стали переїжджати в Москву. А після підпорядкування Новгорода Іваном Грозним в столицю потягнулися тисячі новгородців.

Були в історії Москви і періоди демографічного занепаду. Так, згубної для населення Москви стала опричнина 1560-70-х рр., Різко скоротилася кількість жителів столиці в період невдалої для Росії Лівонської війни (1558-1583) і під час Смути (1598-1613).

Крім мігрантів з Росії в Москву постійно приїжджали європейці - литовці, поляки, німці, шотландці, голландці. Великі хвилі їх переселення припали на часи Івана IV, Петра I і Катерини II.

Знаменитий маніфест Катерини II від 25 жовтня 1762 про «дозвіл іноземцям в`їжджати і селитися в імперії» серйозно вплинув на демографію не тільки Росії, але і Москви. Деякі німці, яким для поселень виділяли Поволзькі степи, так і не доїжджали до місця призначення, осідаючи в столиці.

З 1861 року після скасування кріпосного права в Москву стали приїжджати селяни. У місті вони стають ремісниками і торговцями, поповнюючи середовище міщан. Москву кінця XIX століття сміливо можна назвати інтернаціональним містом: за даними царської поліції 20% населення столиці були «не росіянами».
божевільний століття

XX століття докорінно перетворив демографічне обличчя столиці. Це був час, коли активне зростання населення чергувався з не менш активним його скороченням.

Помітно зменшилася кількість жителів Москви під час Громадянської війни - багато хто загинув, померли від голоду або виїхали в село, щоб якось прогодуватися. Це час - перша велика хвиля еміграції за кордон, коли столицю покинуло значна кількість населення, не прийняв Радянську владу.



Життя близько 375 тис. Москвичів забрала Велика Вітчизняна війна. Незабаром після страшної війни почалася найтриваліша хвиля еміграції, яка тривала, на думку соціологів, аж до розпаду СРСР.

Особливо активно москвичі виїжджали за кордон в перебудовний період. Жителі Білокам`яної склали більше 20% загальноросійської чисельності населення, який покинув країну.

Проте, весь післявоєнний період Москви відзначений демографічним підйомом. Наприклад, якщо в 1956 році кількість жителів столиці становило 4 839 000 чоловік, то до 1991 року ця цифра збільшилася майже вдвічі - 9 017 415 жителів. Такі показники пояснюються не тільки природним приростом населення, а й постійної міграцією.

Цілий ряд галузей економіки, зокрема, будівництво, легка промисловість, транспорт не могли забезпечуватися робочою силою за рахунок москвичів або жителів передмість. Для проблемних галузей встановлювалися квоти (ліміти), за якими з різних регіонів країни до столиці притягувалася додаткова робоча сила. Наприклад, на деяких будівельних об`єктах москвичами були тільки виконроби. За робочими мігрантами з тих часів закріпилася зневажлива назва - «ліміту».
«Кодекс москвича»

У 1990-і і 2000-і роки Москву захлеснула чергова хвиля міграції - найпотужніша в історії міста. До столиці Росії в пошуках кращого життя потягнулися вихідці з колишніх союзних республік, але особливо активно з Середньої Азії і Закавказзя. Так, між двома переписами населення столиці 1989 і 2002 років кількість азербайджанців зросла в 5 разів, чеченців - в 7 разів, таджиків - в 12! Також відзначено різкий приріст в`єтнамців і китайців. У деяких районах Москви частка «неросійського» населення перевищує позначку в 30%.

Все це породжує не тільки зростання рівня злочинності, а й відповідне ставлення до мігрантів у тих, хто вважає себе корінними москвичами. Стурбовані цією проблемою влади столиці намагаються знайти шляхи її вирішення, але поки безуспішно. Останнім часом до співпраці вони активно залучають представників національних діаспор. В їх спільні плани створення документа - «кодексу москвича», який би роз`яснював приїжджим правила і норми поведінки в мегаполісі.

Глава Комітету міжрегіональних зв`язків і національної політики Москви Михайло Соломенцев пояснює, що «Москва - місто, життєвий уклад якого базується на російських культурі та традиціях, що склалися століттями, і всі, хто приїжджає сюди жити, повинні з цим рахуватися».

Втім, представники діаспор хоч і погоджуються з цим, все ж зауважують, що від деяких традицій не можна відмовитися. Представник білоруської громади Катерина Юркевич вважає, що таке зведення норм не повинен обмежувати права національних меншин. «Якщо дозволена одяг субкультур, то одяг культур національних тим більше не можна забороняти», - зауважує вона.

У дискусіях влади і представників діаспор знову спливає ключове питання: «А хто такий москвич?». Сьогодні московський уряд робить акцент на толерантності і шанобливе ставлення до національних і релігійних традицій, наполягаючи на тому, що Москва завжди була і буде багатонаціональним містом. Поняття «корінний москвич» тепер не несе в собі принципового значення. Повноправним москвичем може вважатися будь-який, хто приїхав до столиці Росії на постійне місце проживання.
Увага, тільки СЬОГОДНІ!