Сон, який врятував нашу сім`ю
Відео: Мати і син - людожери (повний випуск) | Говорить Україна
Це сталося в кінці війни, яка обрушила на людей стільки поневірянь і горя, що ніякої людський язик не в змозі це переказати або описати, і тільки серце зберігає у своїй пам`яті жахливі бачення того далекого, назавжди пішов в минуле, часу і живі ще спогади про тому, як Господь зберігав своїх дітей і особливо дбав про тих, які сподівалися на Нього часто чудесним чином рятував їх від голодної смерті. Нас в сім`ї було четверо. Найстаршому, тобто мені, було всього десять років, а наймолодшому - лише три. Отець був на фронті, а мама була хвора і, тому працювати не могла. Хліба, який ми отримували по картках, ледь вистачало на два тижні, причому при досить жорсткої економії.
Поступово ми розпродавали наші речі майже за безцінь, щоб хоч трохи підтримати голодуючих дітей, але все добігає кінця і речей в квартирі, які можна було продати, вже не залишилося. В довершення всього у мами вкрали хлібні картки, коли вона стояла в черзі за хлібом.
Тоді по чергах снували кишенькові злодії, від яких страждав і без того голодний люд. Пам`ятаю, мама прийшла додому з сумним обличчям. Ми кинулися до неї назустріч, чекаючи, що вона дасть нам по шматку хліба, який тоді пекли навпіл з картоплею. Мама обняла нас і сказала крізь сльози:
- Діти, хліба немає і в цьому місяці вже не буде, але я вірю, що Господь допоможе нам. Схилимося перед Господом і попросимо Його, щоб Він подбав про нас.
Ми стали на колінця і стали молитися. Маленька сестричка, якій було всього три рочки, дивлячись на нас широко розплющеними очима, ворушила губами, наслідуючи молитві дорослих.
Семирічний братик молився, намагаючись вимовити кожне слово, хоча це йому важко давалося і він вимовляв слова тоненьким голоском і натомість «ш» чулося «с» а замість «ж» «з»:
- Бозе, - говорив він, - я дуже хочу кусати, посли нам немноско хлебуска. Амінь!
Він молився з такою простотою і щирістю на яку здатні, мабуть, тільки діти. Дев`ятирічний Сергій молився більш змістовнішим. Останньою молилася мама. Мені тепер важко передати зміст її молитви. Я лише пам`ятаю, що вона дуже плакала. Нам було шкода маму і ми розревілися теж. У цей день ми мали лягти спати на порожній шлунок. Сестричка із самого ранку стала просити є:
- Мама, я кусати хочу.
Вона не могла зрозуміти, чому їй не дають хлібця. Молодший братик весь час плакав. Так минуло ще два дні. Кожен день ми благали Господа про допомогу. Дітлахи схудли і вже більше не бавилися і не грали в свої ігри.
На третій день ми молилися особливо старанно, тому що голод мучив нас нестерпно. Від голоду ми так ослабли, що вже майже не вставали з постелі. Вночі мама розбудила мене:
- Ваня, Ваня, вставай.
- А? Що? - відповідав я спросоння, не розуміючи, що від мене хочуть.
- Вставай, Ваня, сон я бачила.
- Сон? Який сон?
- Слухай, Ваня, я бачила сходи в якомусь старому підвалі. Я стала спускатися по цих сходах і там в дальньому кутку підвалу стояли два горщика.
Я заглянула в них і побачила, що в одному з них було масло, а в іншому борошно і тут я прокинулася. Підемо, Ваня, подивимося, де цей підвал, я відчуваю, що це є відповідь Господа на нашу молитви. Я знехотя встав, одягнувся і ми з мамою пішли шукати цей підвал. Недалеко від нашого будинку виднілися старі руїни. Перед самою війною на цьому місці стояв старий двоповерховий будинок, в якому давно вже ніхто не жив через його непридатність.
Згодом будинок розвалили, щоб побудувати там щось нове, але війна перешкодила цим планам, а будинок так і залишився в руїнах. Якимось внутрішнім чуттям ми знали, що треба йти саме туди. Без особливих зусиль ми знайшли вхід в підлозі в завалений підвал. При місячному світлі ми сяк-так розширили вхід і увійшли в нього. Я дістав недогарок свічки, який захопив з собою з дому за порадою мами, і запалив його. При тьмяному його світлі ми стали повільно рухатися уздовж стіни підвалу. Так крок за кроком ми рухалися вперед до мети. Раптом я об щось спіткнувся і впав на кам`яну підлогу підвалу, свічка погасла і ми опинилися в непроглядній темряві. З великими труднощами навпомацки я знайшов свічку і знову запалив її. При світлі свічки, який видався мені тепер яскравим після абсолютної темряви, прямо перед собою я побачив два горщика.
- Мама, горщики! - закричав я від радості.
- Ванюша, синочок, подякуємо Господа за милість, яку Він явив нам! - сказала мама. Я не бачив маминого особи, але в її голосі я почув радість і свято. О! Як ми дякували Господу. Нас охопив такий Дух Подяки і Слави, що ми ніяк не могли закінчити виливаються з невідомих глибин наших сердець, молитву подяки і слави. Ми перенесли ці горщики додому. Мама напекла коржів і стала будити дітей, хоча була ще ніч.
- Діти, вставайте, Господь подбав про нас! Слава Йому! Поїжте. Почувши запах хліба діти потягнули свої рученята. Ніколи більше ми не їли такого смачного хліба. Другим дивом було те, що кількість борошна в горщику жодного разу не було менше половини, поки не повернувся з фронту наш папа. З цього горщика харчувалися, крім нас, ще багато людей.
bible-facts.ru
