Потяг
Колись, ще в минулому своєму житті, в тій, про яку я дуже скоро забуду, мене приваблювали історії про хрональних дірках, паралельних світах, петлях часу. «Ось було б здорово опинитися в іншому вимірі, в іншому часі!» - іноді думала я, зовсім не підозрюючи, що скоро, дуже скоро ця сама хрональная діра поглине мене, затягнувши в цей злощасний вагон ...
****
Я бігла по залізничній станції до свого поїзду. Це ж треба, годинник зупинився, а я тільки зараз помітила! Перспектива запізнитися на потяг і заночувати на вокзалі мене якось зовсім не влаштовувала.
-- Це поїзд на Пітер? - набігу запитала я чоловіка в залізничній формі і, отримавши ствердну відповідь, влетіла в останній вагон. Раптово мене обдав густий молочно-білий туман, який буквально виповз звідкілясь з-під коліс потяга. Двері закрилися.
Ух, встигла! Присівши на порожнє місце віддихатися, я озирнулася. «Що за хрень?» - вагон виглядав так, як ніби його тільки що притягли з музею і причепили до складу. Такі вагони я бачила в старих фільмах. Поїзд почав свій рух, але рухався він якось дуже дивно, мене вразила тиша. Так, саме якась неприродна гнітюча тиша. Я не чула ні стуку коліс про залізничні рейки, ні розмови пасажирів. Тільки тихий гул, якийсь монотонний страхітливий гул. Пройшовши трохи вперед, я побачила всього шість пасажирів. Щось незвичайне було з їхніми обличчями і одягом - було таке відчуття, що вони тільки що вийшли з гримерки якогось провінційного театру, забувши зняти театральні костюми. Особливо виділялася сиділа біля вікна жінка років тридцяти в капелюшку з широкими полями і довгому до підлоги плаття. Поруч з нею стояв невеликий дерев`яний саквояж, з якими подорожували на початку 19 століття. На її колінах спав хлопчик років шести в коротеньких штанцях з гольфами і оксамитової курточці. Навпаки сиділа молода дівчина в темно-синьому робочому халаті, грубих панчохах і розтоптаних черевиках. Вона уважно читала книгу - це був «Капітал» Карла Маркса! Ще через пару місць сиділо троє чоловіків, один з яких був одягнений в більш-менш сучасний костюм. В руках він тримав пляшку кока-коли. Всі пасажири були чимось зайняті, здавалося, що вони мене взагалі не помічають, як і і не помічають один одного.
-- Вибачте, - звернулася я до сиділи, - цей потяг іде на Санкт-Петербург? Куди я потрапила?
Всі мовчали. Я повторила своє питання ще і ще раз. Було таке відчуття, що мене не чують. Від незрозумілого наростаючого жаху мене кинуло в дрож. Я кинулася геть із цього вагона, але, добігши до того місця, де повинен був знаходитися попередній, застигла, як укопана - двері не було! Я побігла назад, готова викинутися звідси прямо на ходу поїзда! Я точно знала, що зайшла сюди через двері останнього вагону, але ... там двері теж не було! Вагон існував сам по собі, і він їхав - про це говорили мелькають у вікнах будинку і дерева.
Мене заколоти. Я підскочила до вікна в спробах його розбити, але скло, немов туга поліетиленова плівка, «натягалося» вперед, а потім знову набувало свою форму ... Я ледве не зомліла ...
Абсолютно несподівано хтось поклав на моє плече руку. Різко обернувшись, я побачила що стоїть позаду мене чоловіка в старій формі залізничника. Яке щастя - він мене бачив!
-- Де я? Що тут відбувається? - закричала я в істериці.
-- Заспокойтеся, панночка. Ви вже нічого не зможете змінити. Зовсім скоро, не мине й години, як ви все забудете і просто будете тихо їхати ...
-- Куди їхати? Що забуду? Я хочу додому! Мені додому треба, мене чоловік чекає, дочка, батьки!
-- Ви звикнете. Це буде просто дорога ... Ви будете думати, що їдете додому ... І будете їхати. Додому ... Вічно ... Ми всі тут їдемо кудись, кожен до себе додому. Тільки не приїдемо ніколи ...
-- Що за маячня! Чому всі мовчать? Звідки ви взагалі про це знаєте?
Відео: Іграшки для хлопчиків. Великий поїзд і залізниця. ІгроБой Даня
-- Я - станційний доглядач. Я не сідав в цей поїзд ... Цей потяг йшов поза розкладом ... Я його побачив там, у себе на станції ... Він був прозорим ... Я вискочив на шляху і, здається, він мене збив ... Коли я сюди потрапив, тут була тільки ця дама з дитиною і жінка з книгою. Чоловіки з`явилися пізніше. Вони теж спізнювалися на свій потяг ... Зараз який рік?
Абсолютно нічого не розуміючи, я дивилася на цього дивного типу. Мені здавалося, що це сон, що зовсім скоро я прокинусь ...
Відео: Розвиваючі мультфільми про паровози. Вивчаємо поїзда і вагони. Навчальний мультик для малюків
-- 2016 зараз рік! Яке це має значення?!
-- Так вже ніякого. Цікаво, напевно, жити в 2016-му році ... Я з 1939 ... А він - доглядач вказав на чоловіка з кока-колою в руках - з 1 998 ... Він мені трохи встиг розповісти ...
Відео: Туристичний поїзд The Captain # 39; s Choice Tour 2013 / Tourist train
-- Досить говорити нісенітниці! Цього не може бути! Ви мене граєте?
-- Ах, якби, панночка! Скоро ви все забудете, сядете біля вікна і будете думати про свій будинок, що скоро обійміть свою дочку, чоловіка ... Просто будете їхати ... У нас залишилося зовсім мало часу ... Розкажіть краще про 2016 год ...
-- Ви спеціально мене лякаєте, це розіграш, дурний, страшний розіграш! Я не вірю! Якщо це насправді так, чому ви всі пам`ятаєте і нічого не забуваєте?
-- Не знаю ... Може, тому що я не сам сюди увійшов, а був збитий? Не знаю ... Я, панянка, дуже заздрю їм, тим, хто нічого не пам`ятає і ні про що не здогадується. Вони знають, що їдуть додому, а я ... Це покарання ... Найстрашніше покарання ... Так ви розкажіть мені про 2016 й рік?
***
Я їхала додому і дивилася у вікно. Повз пропливали великі і маленькі станції, міста, села, одна за одною змінювалися картинки. Я їхала і думала про те, що скоро, зовсім скоро приїду і побачу свою улюблену донечку, чоловіка, відвідаю батьків. Думала про будинок, про роботу ... В дорозі завжди є про що подумати ...
Відео: Мультики Потяги для дітей. Мультфільми для дітей Прогулянка на паровозику. Поїзд мультик Для дітей
А поїзд йшов за своїм нікому не відомим маршрутом. Такі поїзди завжди йдуть поза розкладом, з`являються нізвідки і знову повертаються ... Куди? Може бути, в паралельний світ, може - в петлю часу, а може, хто знає, - прямо в пекло? ..
